Новини

Поля є одним з основних елементів діяльності сільського господарства. Від ефективності їхнього використання залежить продуктивність та рентабельність сільськогосподарського виробництва в цілому, тому для якісного управління земельним банком потрібно знати структуру полів агропідприємства та їх точну площу. Трапляються випадки, коли в роботі використовуються паперові мапи або дані з кадастрових планів, які давно застаріли і вже не відповідають дійсності.

У кожному господарстві, яке займається рослинництвом, є книга історії полів, складена в паперовому чи електронному вигляді. Як правило, у ній відображається технологія вирощування культур та історія сівозмін. Вона містить відомості не тільки про площі полів та введені на них схеми ротації культур, але також може зберігати дані про фізичні та хімічні властивості ґрунту, звіти про засміченість полів та заселеність їх шкідниками чи хворобами, фіксувати виконані польові роботи, сезонні зміни вегетаційних індексів, погодних умов та багато іншої інформації.

Планування собівартості продукції є складовою частиною планування діяльності підприємства і являє собою систему техніко-економічних розрахунків, які відображають величину поточних витрат і тих, що склалися впродовж усього промислового циклу. Метою планування є економічно обґрунтоване визначення величини витрат, необхідних для виробництва і збуту продукції підприємства. Воно робиться для обчислення фактичної собівартості продукції, контролю за використанням матеріальних, трудових та грошових ресурсів, а також для своєчасного, повного й достовірного визначення фактичних витрат, пов’язаних із виробництвом.

У діяльності будь-якого агропідприємства велику роль відіграє його матеріально-технічне забезпечення ресурсами, яке є одним із визначальних напрямів розвитку. Розрахунки потреби в матеріалах здійснюються заздалегідь через планування матеріально-технічного забезпечення, а його розробка передбачає ретельне обґрунтування, оскільки від цього залежить виконання виробничої програми всього господарства.

Сівозміна в сільському господарстві являє собою практику вирощування різних видів культур на тій самій території впродовж декількох вегетаційних сезонів. Її застосування зменшує залежність від одного набору поживних речовин та скорочує ймовірність розвитку стійких бур’янів, шкідників та хвороб. Вона спрямована на безперервне підвищення врожайності основних сільськогосподарських культур через удосконалення структури посівів, розміщення основних зернових, овочевих та плодових культур з урахуванням їхнього оптимального поєднання та коректних попередників, запровадження нових високоврожайних сортів, проміжних посівів тощо, що допомагає покращити структуру ґрунту та підвищити стійкість сільськогосподарської системи загалом.